Раніше вже описувалось, як начальниця ДПІ у м. Южному Суружиу Світлана Миколаївна самовільно передала нерухоме майно, яке було побудоване ВКПФ «Вячеслава», іншій третій особі — Обслуговуючому кооперативу «Южненський міський ринок» (http://verhovenstvo.com/view/271 ).

 

Слід звернути увагу, що на цей час ВКПФ «Вячеслава» не має можливості навіть ознайомитися з документами, на підставі яких її майно було передано чиновницею третім особам.

 

29.08.2012 року ВКПФ «Вячеслава» звернулась із запитом №273 до начальниці ДПІ у м. Южному Суружиу Світлани Миколаївни про надання копії договору №1 від 10.02.2012 року, який був укладений між ДПІ у м. Южному та Обслуговуючим кооперативом «Южненський міський ринок» для зберігання майна — одноповерхової споруди 4×14 кв. м, розташованої за адресою м. Южне. вул. Хіміків, 27.

 

Однак, 04.09.2012 року начальницею ДПІ у м. Южному Суружиу Світланою Миколаївною надано відповідь на запит, згідно якої ВКПФ «Вячеслава» повідомлено про конфіденційність запитуваної інформації та відмову в наданні копії договору №1 від 10.20.2012 року, мотивуючи незадоволення запиту тим, що ВКПФ «Вячеслава» не має відношення до вищезазначеного договору.

 

Такі дії одразу були оскаржені до прокурора м. Южного – Вадима Валерійовича Балуха, який є сином голови Апеляційного господарського суду Одеської області – Валерія Балуха.

 

Однак, прокурор м. Южного Вадим Валерійович Балух проігнорував дану скаргу та дав відповідь, що за захистом своїх прав ВКПФ «Вячеслава» має звертатись до суду. Слід зазначити, що тільки прокуратура має складати протоколи та направляти їх до суду у випадку порушення чиновниками закону «Про доступ до публічної інформації». Але, чомусь, Вадим Балух вирішив не карати начальницю ДПІ м. Южного.

 

Після відмови прокуратури в захисті прав, ВКПФ «Вячеслава» звернулась до суду. І 05 листопада 2012 року суд своїм рішенням визнав дії Суружиу Світлани Миколаївни протиправними та зобов’язав надати копію договору №1 від 10.02.2012 року.

 

Однак, незважаючи на рішення суду та не погоджуючись з ним, Суружиу Світлана і сьогодні відмовляється надати копію цього злощасного договору.
Залишається тільки здогадуватись, що міститься в цьому договорі та чому начальниця ДПІ м. Южного Суружиу С.М. так вперто порушує закон.

 

Нижче наведемо текст рішення суду про визнання дій Суружиу Світлани Миколаївни протиправними.

 

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

05 Листопада 2012 року м. Одеса

Справа № 1570/5743/2012

 

Одеський окружний адміністративний суд в складі: головуючого судді Марина П.П. за участю секретаря Бордової С.І.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Виробничо-комерційної приватної фірми «В’ячеслава» до начальника Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби Суружиу С.М., Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, —

 

ВСТАНОВИВ:

 

Виробничо-комерційна приватна фірма «В’ячеслава» звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до начальника Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби Суружиу С.М., Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій начальника ДПІ в м. Южному Одеської області Державної податкової служби Суружиу С.М. щодо відмови в наданні доступу до публічної інформації та зобов’язання начальника Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби надати копію договору №1 від 10.02.2012 року, яким передана на відповідальне зберігання одноповерхова споруда (4×14) за адресою м. Южне, вул. Хіміків, 27. Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на порушення відповідачем вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», що полягає у ненаданні відповіді на інформаційний запит позивача, а саме — відмові у наданні копії договору відповідального зберігання №1 від 10.02.2012 року, укладеного між ДПІ у м. Южному Одеської області ДПС та ОК «Южненський міський ринок». Дані дії відповідача позивач вважає незаконними, а віднесення запитуваної інформації начальником Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби Суружиу С.М. до конфіденційної суперечить нормам діючого законодавства, оскільки не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно, а тому дії відповідача обмежують доступ Виробничо-комерційної приватної фірми «В’ячеслава» до публічної Інформації, чим порушують законні права та інтереси останнього.

 

Від представника позивача до канцелярії суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

 

Представник відповідачів — проти позовних вимог заперечувала у повному обсязі та просила суд відмовити в задоволенні адміністративного позову з підстав, викладених у запереченнях та письмових поясненнях (а.с.22-25, 63-64), та зазначила, що у зв’язку з тим, що Виробничо-комерційною приватною фірмою «В’ячеслава» не підтверджено право власності на одноповерхову споруду 4×14 кв. м за адресою м. Южне, вул. Хіміків, 27, відповідними правовстановлюючими документами, позивачу на запит №273 від 29.08.2012 року надано відповідь щодо конфіденційності запитуваної інформації та відмову в наданні копії запитуваного договору, оскільки, відповідно до ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», можливість поширення такої інформації без згоди осіб, що обмежили доступ, а саме без згоди Обслуговуючого кооперативу «Южненський міський ринок», у податкового органу відсутня. За таких підстав позовні вимоги ВКПФ «В’ячеслава» відповідачі вважають не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

 

Заслухавши пояснення представника відповідачів, дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

 

Відповідно до ст.ст. 1 — 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь- яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

 

Метою даного Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб’єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

 

Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов’язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

 

Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону, доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

 

Судом встановлено, що 29.08.2012 року позивач звернувся з запитом №273 до начальника ДПІ у м. Южному Суружиу С.М. про надання копії договору №1 від 10.02.2012 року, який, відповідно до листа ДПІ у м. Южному № 6183/10/19-0033 від 31.07.2012 року, був укладений між відповідачем та Обслуговуючим кооперативом «Южненський міський ринок» для зберігання майна — одноповерхової споруди 4×14 кв. м, розташованої за адресою м. Южне. вул. Хіміків, 27 .

 

04.09.2012 року начальником ДПІ у м. Южному надано відповідь на запит, згідно якої позивача повідомлено про конфіденційність запитуваної інформації та відмову в наданні копії договору №1 від 10.20.2012 року, мотивуючи незадоволення запиту тим, що ВКПФ «В’ячеслава» не має відношення до вищезазначеного договору.

 

Відповідно до ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

 

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони; здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

 

Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти 4бо майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

 

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

 

Статтею 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено поняття конфіденційної інформації — це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

 

Статтею 13 зазначеного Закону передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб’єкти владних повноважень — органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, — стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, — стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків; 4) суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями. — стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

 

До розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб’єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

 

На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

 

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

 

Як вбачається з матеріалів справи. 07.02.2007 року при здійсненні заходів з погашення податкового боргу ВКПФ «В’ячеслава», у зв’язку з ненаданням позивачем інформації щодо переліку основних засобів, за адресою м. Южне. вул. Хіміків, 27, виявлено одноповерхову споруду, розміром 4×14 кв. м, про що комісією складено акт опису та попередньої оцінки майна з ознаками безхазяйного.

 

Позивач протягом тривалого часу заявляв до ДПІ у м. Южному свої права на споруду, виявлену за місцезнаходженням ВКПФ «В’ячеслава», шляхом надіслання на адресу податкового органу листів та відповідних документів, але доказів, які б підтвердили право власності на зазначене нерухоме майно позивач до податкового органу не надав.

 

Судом встановлено, що 10.02.2012 року між ДПІ у м. Южному та Обслуговуючим кооперативом «Южненський міський ринок» укладено договір № 1 про зберігання майна, відповідно до якого одноповерхову споруду (4×14) розташовану за адресою м. Южне, вул. Хіміків. 27, передано на відповідальне зберігання Обслуговуючому кооперативу «Южненський міський ринок».

 

Суд не приймає твердження відповідачів щодо конфіденційності запитуваної інформації з огляду на наступне.

 

Адміністративним договором у розумінні пункту 14 статті З КАС є дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

 

Виходячи зі змісту частини 2 статті 4 КАС. спори, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів, мають публічно-правовий характер.

 

З огляду на вищенаведене. договір від 10 лютого 2012 року про зберігання майна, відповідно до якого одноповерхову споруду (4×14) розташовану за адресою м. Южне, вул. Хіміків. 27, передано на відповідальне зберігання Обслуговуючому кооперативу «Южненський міський ринок» є адміністративним, оскільки однією із ознак, що дозволяють відрізнити адміністративний договір від цивільно-правового, є мета його укладання. Оскільки сфера функціонування адміністративного договору — це відповідна система державного управління на будь-якому ієрархічному рівні, то метою адміністративних договорів є реалізація функцій держави, а більш конкретно — реалізація повноважень того чи іншого органу.

 

Відповідно до Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340 5) дія цього порядку поширюється, зокрема, на майно, визнане безхазяйним відповідно до законодавства. Облік, попередня оцінка, а також відповідальність за зберігання майна, зазначеного у пункті 1 цього Порядку, до передачі його для подальшого розпорядження відповідно до пункту 9 цього Порядку покладаються на органи (організації), що здійснили вилучення або зберігають його, з дотриманням таких вимог: попередня оцінка проводиться відповідно до пункту 8 цього Порядку на момент взяття на облік цього майна; аналітичний облік ведеться у спеціальних книгах за видами майна із зазначенням відмінних ознак, попередньої вартості, місця його знаходження; взяте на облік майно відображається на забалансових рахунках «Товарно-матеріальні цінності, прийняті на відповідальне зберігання в органах (організаціях), що здійснили вилучення або зберігають його.

 

Отже, оскільки відповідно до закону не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно, запитувана позивачем інформація належить до інформації щодо реалізації повноважень податкового органу та не містить ознак конфіденційної інформації.

 

Відповідно до статті 14 Закону розпорядники інформації зобов’язані: 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення: 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями,; а також надавати право запитувачам робити виписки з них. фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо: 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об’єктивність наданої інформації, зобов’язані, зокрема, оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення: надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об’єктивність наданої інформації.

 

Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати.; зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір, здійснення прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

 

Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19).

 

Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» забезпечується систематичним та оперативним оприлюдненням інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації на запити.

 

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 34 Конституції України здійснення прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення Інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

 

Таке конституційне обмеження прав особи збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з положеннями пункту 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, в яких зазначено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

 

Таким чином, Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (абзац другий статті 5 Закону України «Про інформацію»).

 

За таких обставин суд вважає, що позивач довів суду обставини на яких ґрунтуються його позовні вимоги та надав суду необхідні докази, в підтвердження своїх позовних вимог.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

 

Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Виробничо-комерційної приватної фірми «В’ячеслава» до начальника Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби Суружиу С.М., Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.

 

Керуючись ст. ст. 2,4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163. 167, 254 КАС України суд, —

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Адміністративний позов Виробничо-комерційної приватної фірми «В’ячеслава» до начальника Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби Суружиу С.М., Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії — задовольнити частково.

 

Визнати протиправними дії начальника ДПІ в м. Южному Одеської області Державної податкової служби Суружиу С.М. щодо відмови в наданні доступу до публічної інформації.

 

Зобов’язати Державну податкову інспекцію у м. Южному Одеської області Державної податкової служби надати копію договору №1 від 10.02.2012 року, яким передана на відповідальне зберігання одноповерхова споруда (4×14) за адресою М. Южне, вул. Хіміків, 27.

 

В іншій частині позовних вимог відмовити.

 

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка ЇЇ подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня ії проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

 

Повний текст постанови складено та підписано суддею 09.11.2012 року.

 

Суддя