Ежемесячные архивы: Январь 2013

Громадські організації просять депутатів Южненської міської ради не приймати участь в рейдерському захопленні ринку

Опубликовал(а): в: 30.01.2013 Нет комментариев

Боевые потери РФ в Украине

Громадські організації  «Верховенство права», «Антикорупційний рух Півдня» та «Антирейдерський рух» звернулись окремо до кожного депутата Южненської міської ради з проханням утриматись від участі в рейдерському захопленні продовольчого ринку «ВЯЧЕСЛАВА».
В 2006 році Южненська міська рада прийняла ганебне рішення №161-V від 14.12.2006 р., яким позбавила ринок «ВЯЧЕСЛАВА» права користування земельною ділянкою за адресою м.Южний, вул. Хіміків, 27.
Підставою для прийняття рішення слугувала нібито систематична несплата земельного податку. Але це не відповідало дійсності. Депутатів ввели в оману та використали в особистих інтересах. Позицію представника ринку «ВЯЧЕСЛАВА» навіть не заслуховували. Результатом прийняття даного рішення стала дестабілізація ситуації на ринку. Позбавлення ринку земельної ділянки було одним із етапів його рейдерського захоплення.
06 червня 2012 року Южним міським судом Одеської області прийнята постанова, якою вищезазначене рішення ЮМР №161-V від 14.12.2006 р. було скасовано. Крім того, 23 січня 2013 року Одеський апеляційний адміністративний суд залишив рішення Южного міського суду без змін, тим самим, повторно підтвердив незаконність прийнятого Южненською міською радою рішення.
В своїх зверненнях громадські організації просять депутатів при розгляді будь-яких питань щодо земельної ділянки за адресою м. Южний, вул. Хіміків, 27 чітко дотримуватись норм закону та вислуховувати позицію всіх осіб, які мають відношення до цієї земельної ділянки.

 

Еліта України

Оскаржено дії судді Приморського районного суду м. Одеси до ВККС України

Опубликовал(а): в: 22.01.2013 Нет комментариев

Громадська організація «Верховенство права» звернулась до Вищої кваліфікаційної комісії суддів зі скаргою, щодо неправомірної поведінки судді Приморського районного суду Гаєвої Людмили Вадимівни.
Суть скарги полягає в тому, що Суддя Гаєва Л.В., в провадженні якої знаходиться кримінальна справа за звинуваченням ветерана та пенсіонера МВС Нечаєва Ігоря Вікторовича у скоєні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 і ч. 2 ст. 366 КК України, грубо порушує його права на захист. Дані порушення проявлялися в тому, що суддею ігнорувались та до уваги не брались клопотання, доводи та пояснення Нечаєва І.В. з приводу спірних моментів справи, які виправдовували його вину, докази які намагався Нечаєв І.В. залучити до матеріалів справи також не приймались. Весь судовий процес з розгляду даної справи суддя Гаєва Л.В. по відношенню до Нечаєва І.В., демонстративно ігнорувала засади судочинства з рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в надані ним суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, чим порушувала норми ст. 129 Конституції України.
У зв’язку з тим, що суддею Гаєвою Л.В. необґрунтовано не вживались заходи, щодо розгляду заяв і скарг обвинуваченого; порушувались вимоги, щодо неупередженого розгляду справи; систематично порушувались правила суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя – Громадська організація «Верховенства права» звернулась зі скаргою на дії судді Гаєвої Л.В. до Вищої кваліфікаційної комісії суддів з проханням притягнути її до дисциплінарної відповідальності.

 

Нижче наводимо текст скарги.

 

Вища кваліфікаційна комісія суддів України
01032, м. Київ, вул. Жилянська, 120 А

 

СКАРГА

щодо неправомірної поведінки судді

Інформація про суддю: Гаєва Людмила Вадимівна.

Назва місцевого суду в якому працює суддя: Приморський районний суд міста Одеси.
Номер судової справи: кримінальна справа № 052201000047.

 

Відповідно до статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності:
істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані зокрема:
— необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;
— невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;
— порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи;
— систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває
авторитет правосуддя.
Відповідно до статті 84 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має кожен, кому відомі такі факти.

До громадської організації «Верховенство права» надійшла інформація від учасників судового процесу, щодо неправомірної поведінки головуючої судді Гаєвої Л.В. при розгляді нею кримінальної справи № 052201000047.
Так з 01 жовтня 2010 року в Приморському районному суді м. Одеси розглядається кримінальна справа за звинуваченням Нечаєва Ігоря Вікторовича у скоєні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 і ч. 2 ст. 366 КК України.
Про дану кримінальну справу варто буде сказати, що порушена вона на підставі лише 4-х пояснень зацікавлених осіб; кримінальна справа розслідувалася з численними порушеннями норм і вимог КПК України. Висунуті звинувачення у ході досудового слідства не відповідають дійсності, є надуманими і безпідставними, ґрунтуються не на доказах, а на припущеннях та суб’єктивних міркуваннях, власних висновків слідчого прокуратури м. Одеси, який проводив досудове слідство і не підтверджуються матеріалами справи.
Але не зважаючи на це, суддя Гаєва Л.В. на першому ж засіданні суду, ще не розібравшись у ситуації, приймає рішення про накладення арешту на майно, яке належіть Нечаєву І.В. на праві власності, а саме: на квартиру покійних батьків, його квартиру, в якій проживають його дружина та малолітній син, на автомобіль 2002 року випуску; йому також був заборонений виїзд за межі України.
Обмеження права на майно, вкрай негативно відобразилось на матеріальному становищі сім’ї Нечаєва І.В. – виникла прострочена заборгованість за кредитним договором Укрсиббанку, поручителем виплати якого є свідок з боку обвинувачення по даній справі.
Перебуваючи в залі судового засідання, учасники судового процесу та громадяни-слухачі стверджували, що суддя Гаєва Л.В. взагалі не помічає підсудного Нечаєва І.В., оскільки його доводи та пояснення з приводу спірних моментів справи до уваги не брались, докази які намагався Нечаєв І.В. залучити до матеріалів справи не приймались, чим порушувались його права на захист. Весь судовий процес з розгляду даної справи суддя Гаєва Л.В. по відношенню до Нечаєва І.В., демонстративно ігнорувала засади судочинства з рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в надані нами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, чим порушувала норми ст. 129 Конституції України.
Так, продовжуючи порушувати права Нечаєва І.В. на захист, його клопотання про приєднання до матеріалів справи документів, що свідчать про відсутність його провини в інкримінованих йому злочинах, зареєстровані в канцелярії суду ще в серпні 2011 року, до сьогоднішнього часу на судових засіданнях не оголошувались і не розглядались.
По клопотанням, заявленим Нечаєвим І.В. в ході судових слухань ще у вересні 2011 року, про направлення судових доручень в прокуратуру м. Одеси про допит свідків, які повинні були бути допитані ще в ході попереднього слідства, також суддею Гаєвою Л.В. на сьогоднішній день не розглядались.
29 листопада 2012 року на черговому засіданні суду Нечаєв І.В. знову заявив клопотання про допит осіб, які б могли внести ясність по одному з епізодів кримінальної справи, але не зважаючи на це і навіть на відсутність заперечень з боку інших учасників процесу, в тому числі і прокурора підтримуючого звинувачення, суддя Гаєва Л.В. в задоволенні цього клопотання відмовила.
В ході десятихвилинного допиту в суді експерта, були встановлені і підтверджені факти порушення прав Нечаєва І.В., як обвинуваченого в ході досудового слідства. Після того, як були встановлені факти внесення слідчим неправдивих відомостей в постанову про притягнення Нечаєва І.В. в якості обвинуваченого і в обвинувальний висновок по справі, а саме необґрунтованих сум збитків, які не підтверджуються матеріалами справи, суддя Гаєва Л.В. перервала допит експерта. Мотивуванням для цього була заява експерта про надання можливості ознайомитися з матеріалами кримінальної справи.
За клопотанням Нечаєва І.В. про відвід вищезазначеного експерта, через відсутність професійних навичок і проведення повторної експертизи, в зв’язку з протиріччям висновків попередньої експертизи з матеріалами кримінальної справи, суддя Гаєва Л.В. приймає рішення про відмову в задоволенні даного клопотання.
На третьому році судового слідства відсутня судова експертиза, яка б визначила суму збитків, нібито нанесених підсудним Нечаєвим І.В. підприємству, створеному за рахунок його ж вкладів в статутний фонд даного підприємства.
Судовий розгляд вищезазначеної кримінальної справи штучно затягується. За більш ніж 2-х річний термін судового процесу допитано всього 8 свідків. Тільки через не явки прокурора, що підтримує обвинувачення, судові засідання відкладалися 7 разів.

Враховуючи вищевикладене, ГО «Верховенство права» звертається з проханням до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України роглянути питання щодо про притягнення судді Приморського районного суду міста Одеси Гаєвої Людмили Вадимівни до дисциплінарної відповідальності.
Голова правління В. І. Семенов

Веховенство права

Громадські організації просять перевірити антиконкурентні дії ПАТ «Одесагаз»

Опубликовал(а): в: 22.01.2013 Нет комментариев

Громадські організації «Антикорупційний рух півдня» та «Верховенство права» звернулись до Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо антиконкурентних дій ПАТ «Одесагаз».
Згідно з поширеної в Інтернеті (http://biz.liga.net) інформації стало відомо, що ПАТ «Одесагаз» продає місцевим радам та відділам районних державних адміністрацій в Одеській області газ за різними цінами.
Так наприклад, Петровська селищна рада Івановського району придбала 49,6 тис. кубометрів газу за 334,0 тис. грн., тобто по 6 734 грн. за тисячу кубів. А Відділ культури і туризму Іванівської райдержадміністрації Одеської області, та ще п’ять сільських рад — Іванівська, Радісненська, Благоєвська, Краснознаменська і Коноплянська придбали газ за ціною 6130,35 грн. за тисячу кубометрів. Всі ці угоди були укладені з Івановським УЕГГ Одесагаз.
У зв’язку з тим, що дані дії суперечать нормам Закону України «Про захист економічної конкуренції», громадські організації просять провести перевірку наявності в діях ПАТ «Одесагаз» порушень законодавства про захист економічної конкуренції та у разі виявлення порушень вжити відповідних заходів.
Верховенство права

Центральный автовокзал «Одесса»: суд признал бездеятельность Одесского горсовета незаконной

Опубликовал(а): в: 18.01.2013 Нет комментариев

Источник: http://verhovenstvo.com

Ранее уже описывалось как Центральный автовокзал «Одесса» защищает свои права на землю (http://verhovenstvo.com/view/50). Также указывалось, что ООО «Тека» (предприятие, владеющее зданием автовокзала) обратилось в Приморский районный суд г. Одессы с требованием обязать Одесский горсовет рассмотреть вопрос об оформлении земельного участка, необходимого для существования Центрального автовокзала «Одесса».

18 декабря2012 г. Приморский районный суд принял решение, которым обязал Одесский горсовет рассмотреть на сессии вопрос о предоставлении Центральному автовокзалу разрешения на изготовление землеустроительной документации для оформления аренды земли по адресу ул. Колонтаевская, 58 общей площадью1,7334 га, необходимой для обслуживания Центрального автовокзала «Одесса».
Суд также признал бездеятельность Одесского горсовета незаконной.

Стоит напомнить, что руководство Центрального автовокзала «Одесса» обратилось в Одесский горсовет с просьбой рассмотреть вопрос о возможности оформления прав на земельный участок ещё в сентябре 2011 года.


Ниже приводим текст решения суда.
Справа № 1522/16902/12

Провадження № 2а/1522/1470/12
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМУКРАЇНИ
18.12.2012 року
Приморський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого судді — Абухіна Р.Д.,

При секретарі — Гудзь О.О.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тека» до Одеської міської ради, третя особа — Одеське управління земельних ресурсів Одеської міської ради — «Про зобов’язання вчинити певні дії», —


ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, по якому просить визнати бездіяльність ОМР по не включення до порядку денного та не розгляду на черговій сесії ОМР питання про надання дозволу ТОВ «Тека» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Колонтаївська, 58, протиправною; зобов’язати ОМР включити до порядку денного та розглянути на черговій сесії ОМР питання про надання дозволу ТОВ «Тека» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Колонтаївська, 58.

Представник позивача, будучи сповіщеним належним чином, у судове засідання не з’явився, надав заяву, по якій позовні вимоги підтримує у повному обсязі, справу просить розглянути за його відсутності.

Представник відповідача Одеської міської ради, будучи сповіщеним належним чином, у судове засідання не з’явився.

Представник третьої особи, будучи сповіщеним належним чином, у судове засідання не з’явився, заяв чи клопотань не надав.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з’ясувавши обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

21.09.2011 р. позивач звернувся до ОМР з проханням щодо можливості надання в оренду земельної ділянки, на якій розташована будівля автовокзалу, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Колонтаївська, 58, загальною площею1,7334 гадля обслуговування автовокзалу, терміном на 10 років, (лист №40 від 21.09.2011 р.). У листі зазначалось, що усі проектні роботи із землеустрою виконуються ТОВ «Геоконсалтинг». Ще 10.03.2008 р. позивач уклав договір №5 в проектно-вишуковальні роботи з суб’єктом підприємницької діяльності Пявка М.А. (далі виконавець). Виконавець брав на себе зобов’язання щодо комплексу топографо-геодезичних робіт з коректури геопідоснови земельної ділянки, за адресою: м. Одеса, вул. Колонтаївська, 58.

Згідно із дорученням в.о. Одеського міського голови М.С. Ільченко заява була передана на розгляд до Управління земельних ресурсів (доручення № 03-10/1212 від 22.09.2011 р.).

Листом № 01-18/2100-08 від 10.10.2011 р. Управління земельних ресурсів звернулась до позивача з проханням надати додаткові документи відповідно до переліку.

29.11.2011 позивач у відповідь на цей лист надав необхідні документи (лист № 8/7 від 29.11.2011 р.).

05.12.2011 р. позивач отримав лист № 01-18/2100-04 від Управління земельних ресурсів, в якому зазначалась, що рішенням Одеської міської ради від 19.10.2011 р. №1396-VI «Про врегулювання земельних відносин та організації землеустрою у місті

Одесі» (далі Рішення № 1396-VI) передбачається укладання договорів резервування у разі надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

12.12.2011 р. між ТОВ «ТЕКА» та ТОВ «Імперія 2010» (далі виконавець) був укладений договір № 147-11 щодо виконання проектно-вишукувальних робіт та проведення підготовчих робіт із розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Листом № 79 від 15.12.2011 р. позивач повідомив Управління земельних ресурсів, що документацію щодо оформлення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул.Колонтаївська,58 направляти на адресу ТОВ «Імперія — 2010». Управлінням земельних ресурсів погодило виконавця (ТОВ «Імперію-2010») та дозволило виконання землевпорядних робіт (доручення № 90 від 13.02.2012 р.).

14.12.2011р. Управлінням архітектури та містобудування було надано висновок щодо можливості оформлення документів на оренду земельної ділянки та встановлення сервітутів та обмежень.

Листом № 2 від 17.01.2012 р. ТОВ «Одеське обласне об’єднання автобусних станцій» повідомило Одеського міського голову, що ТОВ «Одеське обласне об’єднання автобусних станцій» не заперечує проти розробки ТОВ «ТЕКА» документів щодо переоформлення право користування земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Колонтаївська, 58, загальною площею1,7334 гадля обслуговування автовокзалу. Згідно із дорученням Одеського міського голови О.О. Костусеві ця заява була передана на розгляд до Управління земельних ресурсів (доручення № 03-10/130 від 03.02.2012 р.).

Також ТОВ «ТЕКА» у зв’язку із зверненням до суміжних користувачів (листи №25 від.28.03.2012 р.) отримало погодження меж земельної ділянки від: Головного управління Держтехногенбезпеки в Одеській області (лист № 18/01/1231 від 29.03.2012 р.); Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» (лист №013/7-683 від 30.03.2012 р.)

Враховуючи тривалий термін розгляду заяви позивача щодо можливості надання в оренду земельної ділянки, на якій розташована будівля автовокзалу, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Колонтаївська, 58, загальною площею1,7334 га. Позивачем було направлено скаргу (лист №22 від 26.03.2012 р.) до Одеського міського голови О.О. Костусева з проханням провести перевірку посадових осіб відповідальних за включення до порядку денного сесії відповідних питань. На цю скаргу позивач отримав відповідь. Листом №295/1-гс від 11.04.2012 р. за підписом секретаря ради Бриндак О.Б. відповідно до якої зазначалось, що оскільки сесія відбулась 19.04.2012 р., а проект рішення поступив не в строк встановлений регламентом тому він на сесії не розглядався, крім того були зауваження у Юридичного департаменту ОМР. Відповідно до зауважень необхідно було отримати нотаріальну заяву ТОВ «Одеське обласне об’єднання автобусних станцій» щодо вилучення земельної ділянки; долучити до документів проект Договору на резервування; отримати згоду усіма суміжними землекористувачами.

Листом № 0119/557-08 від 17.04.2012 р. Управлінням земельних ресурсів інформувало позивача, що питання не було розглянуто постійною комісією ОМР із землеустрою та земельних правовідносин та було виключено з порядку денного ОМР 19.04.2012 р.

21.05.2012р. позивач у листі №44 відповів щодо неможливості укласти договір резервування оскільки він не відноситься до наших правовідносин, а також просив повідомити від яких саме суміжних землекористувачів не було отримане згоди. Однак на цей лист отримало від Управлінням земельних ресурсів відповідь (лист № 01-18/809-08 від 13.06.2012 р.) відповідно до якої вони вважають за необхідне укласти Договір резервування та запропонували самим знайти суміжних землекористувачів від яких треба отримати згоду.

Будівля Центрального автовокзалу «Одеса», яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Колонтаївська. 58, розташована на земельній ділянці площею1.8709 га. Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі від 01.03.2012 р. власником будівлі Центрального автовокзалу «Одеса» на цей час є ТОВ «ТЕКА».

ТОВ «ТЕКА» придбала будівлю Центрального автовокзалу «Одеса», відповідно до договору купівлі продажі укладеному 18 вересня 2007 р. із ТОВ «Одеське обласнеоб’єднання автобусних станцій». Цей договір зареєстрований у відповідності із нормами чинного законодавства.

Згідно із договором купівлі продажі разом із будівлею Центрального автовокзалу «Одеса» до ТОВ «ТЕКА» перейшло право користування земельною ділянкою площею1,8709 га., яке необхідне для функціонування та обслуговування Центрального автовокзалу «Одеса».

Статтею 120 Земельного Кодексу України передбачене що, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч.І ст.79 ЗК України, земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Земельним кодексом України, Законом України «Про землеустрій» передбачений певний порядок передачі земельної ділянки.

Статтею 123 Земельного кодексу України передбачений порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Відповідно до цього порядку надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Технічна документація із землеустрою, включає:

а)            пояснювальну записку;

б)            технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку;

в)            копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб;

г)            матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки;

ґ)           рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди;

д)            акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання;

е)            акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності;

є)           кадастровий план земельної ділянки;

ж)            перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

Згідно ЗУ «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції міської ради

належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (ст.26 ч.І п.34).

Проект рішення щодо відведення земельних ділянок які розташовані у місті Одеса готується Міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради для винесення на сесію, з наданням до проекту рішення усіх необхідних документів.

Відповідно до Положення «Про Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради», яке затверджене рішенням Одеської міської ради №384-УІ від 28.02.2011р., пунктом 1.1. якого визначено, що Управління є виконавчим органом Одеської міської ради і створюється відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до п.1.2. цього Положення. Управління у своїй роботі керується Конституцією України. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», чинним законодавством України, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, цим Положенням. Одним з таких рішень

Одеської міської ради, яким керується у роботі відповідач є рішення Одеської міської ради від 19.10.2011р. №1396-У1 «Про врегулювання земельних відносин та організації землеустрою у місті Одесі» (далі — рішення Одеської міської ради №1396-VI).

Глава №2 Рішення Одеської міської ради №1396-VI регулює процедуру набуття прав на землю шляхом розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у тому числі в користування.

Зазначена процедура побудована в межах правових приписів ст.123 Земельного кодексу України і не може їй суперечити як нормі вищої юридичної сили. У ч. 3 ст.123 Земельного кодексу України також встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто такої підстави відмови органу влади, що розглядає клопотання, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як не укладення (чи не підписання) заявником договору на резервування (використання) місця розташування об’єкту не передбачено. Аналогічно цьому відсутні підстави для не передачі клопотання заявника разом із додатками до нього і підготовчими матеріалами на розгляд міської ради з боку Управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради.

Пунктом 2.5.2. рішення Одеської міської ради №1396-УІ визначено, що Управління після отримання попереднього висновку УАМ у разі відповідності поданих матеріалів вимогам чинного законодавства України готує проект рішення Одеської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

З огляду на наявність висновку Управлінням архітектури та містобудування щодо можливості оформлення документів на оренду земельної ділянки та встановлення сервітутів та обмежень від 14.12.2011 р. суд погоджується з доводами Позивача, що це свідчить про відповідність поданих документів та можливості Одеської міської ради розглянути питання щодо надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою.

При цьому Рішення ОМР №1396- VI не передбачає жодного нормативного положення щодо можливості утримання відповідачем без руху підготовленого проекту рішення Одеської міської ради разом з топографо-геодезичними, картографічними матеріалами, попереднім висновком Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради та документами поданими заінтересованою особою (заявником), якщо остання не уклала договір на резервування (використання) місця розташування об’єкту.

Не є такою підставою і п.2.6. рішення Одеської міської ради №1396- VI, оскільки останній лише передбачає положення про можливість укладення відповідного правочину на стадії підготовки проекту рішення Одеської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за умови його підготування відділом земельного кадастру Управління.

Втім суд бере до уваги, що, по-перше, такий договір не готувався та не надавався відділом земельного кадастру чи іншим структурним підрозділом ОМР для укладання з позивачем, оскільки іншого не доведене відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, і, по-друге, виходячи зі змісту типового договору на резервування (використання) місця розташування об’єкту, затвердженого рішенням Одеської міської ради №846- VI від 08.07.2011р., прямо вбачається, що укладення цього договору відбувається на підставі ст.ст. 11, 509, 627-630 ЦК України, а отже на умовах вільного волевиявлення сторін, їх свободи та рівності, що означає неможливість існування такого договору як умови для обов’язкового руху клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усупереч ст.123 Земельного кодексу України та іншим нормам, які регулюють відповідні відносини. Водночас статтею 19 Конституції України, яка є нормою прямої дії, визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Натомість за наслідками системного аналізу положень Земельного кодексу, Цивільного та Господарського кодексів України, зокрема виходячи з положень ст.ст. 174, 179, 184 ГК України, вбачається що договір на резервування (використання) місця розташування об’єкту не відноситься до тих правочинів, укладання яких є обов’язком суб’єкта господарювання, а не правом.

За таких обставин суд вважає доведеним правову позицію позивача про бездіяльність відповідача, що не заснована на правових приписах, а отже є такою, що порушує його права та законні інтереси.

Конституцією України (ст. 19) закріплене що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те. що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, дії Одеської міської ради щодо не включення до порядку денного та не розгляду на черговій сесії Одеської міської ради питання про надання дозволу ТОВ «ТЕКА» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Колонтаївська, 58. є протиправними, та такими що порушують права та законні інтереси позивача.

Відтак вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі як такі, що прямо випливають з норм чинного законодавства та обов’язковості здійснення відповідачем певних дій, прямо приписаних у п.2.7. Рішення Одеської міської ради №1396- VI.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 7-9, 71, 94, 158, 160, 162, 163, 183-2, 256 КАС України, суд, —


ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тека» до Одеської міської ради, третя особа — Одеське управління земельних ресурсів Одеської міської ради — «Про зобов’язання вчинити певні дії» задовольнити.

Визнати бездіяльність Одеської міської ради по не включенню до порядку денного та не розгляду на черговій сесії Одеської міської ради питання про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕКА» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Колонтаївська, 58, протиправною.

Зобов’язати Одеську міську раду вчинити певні дії, а саме: включити до порядку денного та розглянути на черговій сесії Одеської міської ради питання про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕКА» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Колонтаївська, 58.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

 

Суддя:                                                                                                                       Р.Д. Абухін

 

Украинское антирейдерское движение

«Выборы от ПР в Крыму – непрофессионализм, глупость и жадность»

Опубликовал(а): в: 16.01.2013 Нет комментариев

Штаб Партии регионов на Шполянской фонтанировал секретной информацией

Юрист по образованию и пиар-технолог по призванию Павел Золотарев получил широкую известность в Крыму сразу после старта избирательной кампании в Верховную Раду Украины. Поначалу интерес привлекло само участие жителя Запорожья в выборах на мажоритарном округе в Симферополе, потом Золотарев развил бурную деятельность в социальных сетях и интернет-изданиях, причем настолько успешно, что его стали регулярно приглашать для участия в телеэфирах, где он выдавал в сторону оппонентов все те же одиозные заявления, происхождение которых не было секретом для людей сведущих. Фамилия технического кандидата от технического проекта «Объединенные левые и селяне» перетекала из одного скандала в другой, что откровенно достало всех его адресатов. Логическим завершением этой деятельности стали шаги по нейтрализации Золотарева как кандидата – его электронный почтовый ящик был взломан, переписка с работодателями из штаба Партии регионов попала в сеть, а работа Золотарева в медиапространстве фактически прекратилась. В итоге народным депутатом по округу №2 стал «союзовец» Лев Миримский – главная мишень штаба «регионалов» и предмет всей крымской эпопеи Павла Золотарева. Тем не менее, за кадром осталось немало подробностей работы «черного» штаба ПР, представляющих общественную значимость.

«Новый Регион» решил расставить точки над «i» с помощью непосредственного участника избирательной кампании, и Павел Золотарев согласился ответить на ряд вопросов.

«Новый Регион»: Мажоритарный округ №2 в Крыму стал самым провальным для крымского штаба Партии регионов. Несмотря на официальные версии о болезни Александра Баталина, наиболее громкий предвыборный скандал в Крыму, в котором Вы стали главным фигурантом, приоткрыл кулисы штабной кухни и на старте показал «эффективность» работы «регионалов». Однако содержание Вашей электронной переписки с кураторами «черного» штаба ПР оставило немало вопросов, которые требуют ответа. И начать хотелось бы в хронологическом порядке: каким образом технолог из Запорожья, не замеченный в особой любви к местным деятелям ПР, оказался в Крыму?

Павел Золотарев: Признаюсь, предложение поработать в Крыму стало для меня полной неожиданностью. Во-первых, потому что поступило оно в середине лета, когда кампания, по идее, уже в самом разгаре, а во-вторых, потому что я никогда не работал на полуострове. С Партией регионов я сотрудничал на местных выборах в Запорожской области, где мы показали очень хороший результат, однако вышли на меня через «третьи руки». После долгого и содержательного телефонного разговора стало понятно, что работать предстоит против главного конкурента мажоритарщика Баталина – Льва Миримского. Интриги добавил и предложенный формат – не просто привычный уже статус пиартехнолога, а с приставкой «кандидат в народные депутаты».

Дабы прояснить картину по Крыму лично для себя, я через своего хорошего знакомого в Киеве познакомился с Захаром Чистяковым, которого мне представили как «специалиста по Крыму». Он и помог мне с объективной информацией и по моей «цели», и по персоналиям штаба Партии регионов. Ситуация мне, мягко говоря, не понравилась, поскольку мое представление о штабе «регионалов» как о слаженном механизме, полученное на местных выборах в Запорожской области под руководством Сергея Кальцева, разбивалось о тот хаос, который творился в его крымском аналоге. Кроме того, поголовно все местные технологи и политики наотрез отказывались выступить против Миримского. Одни намекали на то, что это опасно, но большинство ссылалось на бессмысленность ввиду того, что «Баталин ему не конкурент».

«НР»: На каких условиях Вы согласились работать в Крыму?

П.З.: Мне не нравится работа вхолостую, поэтому, в первую очередь, привлек сам оппонент и возможность реализации эффективного противодействия его избирательной кампании. Я имею в виду применение нестандартных креативных решений, а также тех наработок в конфликтом пиаре, которые были собраны за последнее время и ждали возможности опробовать себя «в поле». Я бы назвал это главной мотивацией, побудившей меня согласиться на эту работу. Если говорить о финансовой стороне, то эффективная реализация этих проектов предусматривала соответствующие бюджеты. Предложенной же «зарплаты» кандидата в народные депутаты хватало лишь на покрытие текущих расходов. Ну и, естественно, сам Крым – море, солнце, природа, вино и красивые девушки – чем не мотивация?))

«НР»: Кто был вашим непосредственным руководителем? Кто ставил цели и определял задачи?

П.З.: В своей работе я поддерживал прямую коммуникацию с главным политтехнологом штаба Игорем Шпилеем. С руководителем штаба Павлом Бурлаковым я так ни разу и не встретился. Любые мои попытки к этому тут же пресекал Игорь. Если бы этого не было, возможно, мы бы избежали многих проблем. Что касается целей и задач, то для меня это до сих пор остается загадкой. У нас не раз возникали ситуации, когда Шпилей ставил поистине идиотские задачи, подписываясь под ними, но когда я пытался их аргументировано оспорить, всегда приводил конечный довод: «Это не мое решение. Так приказал Бурлаков».

«НР»: Можете привести примеры?

П.З.: Разумеется. С самым ярким проявлением идиотизма я столкнулся, когда Игорь Шпилей попытался повесить на меня свою идею отзеркалить инициативу местного «социального активиста» Веселовского с его движением «Крымские партизаны». Как оказалось, Веселовский, устраивая любительские акции протеста под лозунгами «Крымские партизаны против…», подрабатывал на политических оппонентов партии, чем и вызвал внимание к своей скромной персоне. В итоге, главный политтехнолог штаба не придумал ничего лучше, чем клонировать «партизан», зарегистрировав их как общественную организацию, с целью проведения таких же акций протеста. Для массовки было предложено использовать специально обученных бабушек и студентов, которые уже проявили себя. Результат этого «проявления» был показан мне на видео, где десяток человек с плакатами «Миримский вор» тут же сливается самому Миримскому, демонстрируя явный заказной характер акции, и отсутствие какой либо организации. Однако мой отказ заниматься неэффективной показухой перекрыл последний довод, заявленный уже фальцетом: «Павел, вы будете заниматься Партизанами Крыма! Это не мое решение. Это решение Бурлакова!»

«НР»: Первые лица крымского штаба ПР неоднократно открещивались от политтехнолога Игоря Шпилея, хотя его работа на определенном направлении – факт очевидный. Тем не менее, подробности зачастую оставались за кадром. Что вы можете рассказать о нем?

П.З.: Первое знакомство с моим непосредственным руководителем состоялось в одном из кафе Симферополя, когда я прибыл на собеседование из Запорожья. Главный политтехнолог крымского штаба Партии регионов встретил меня дорогой шелковой сорочкой, жеманной манерностью, присущей творческим людям столичного бомонда и… полным отсутствием даже намека на профессионализм. Ожидаемый мною мозговой штурм с целью определить уровень моей подготовки свелся к паре общих вопросов, мало связанных с тем, чем мне предстояло заниматься. Кроме того, мне впервые пришлось объяснять на пальцах значение терминов «электоральная карта», «паспорт территории», «конкурентная разведка» и других. Методично поглощая овощную нарезку, Игорь сослался на колоссальную занятость в агитационной кампании партии в Крыму, и попросил быть максимально автономным. На этом наше первое общение закончилось. Пожав друг другу руки, мы согласовали дату начала моей работы, и главный политтехнолог штаба партии, покачивая бедрами, упорхнул в сторону припаркованного белого «Лексуса». Я же остался допивать вино в явном недоумении и подозрении на то, что где-то я уже видел этого человека.

«НР»: То есть, вы раньше уже встречались со Шпилеем?

П.З.: Как оказалось – да. В Киеве. Во время избирательной кампании 2006 года я работал на политическую партию «Европейская столица» бизнесмена Льва Парцхаладзе еще в качестве юриста. Кампания запомнилась рядом скандалов, связанных с неэффективным использованием средств, а проще говоря, дерибаном бюджета. Игорь Шпилей занимал должность замруководителя штаба и главного «креативщика». В итоге, несмотря на колоссальные средства, партия взяла позорные 0,04%, после чего полетели головы тех, кто с выгодой для себя «освоил» бюджет. Кроме того, всплыла информация о том, что Игорь подобным образом засветился, работая на партию «Удар». А уже в Крыму я узнал, что он руководит концертным агентством и занимается продвижением звезд поп-сцены. Вот тут я окончательно впал в ступор – как может такой человек занимать должность ведущего политтехнолога?

«НР»: Думаете, Шпилей продолжил работать в таком же ключе и в Крыму?

П.З.: Не сомневаюсь. Например, как-то я стал свидетелем того, как он дает задание помощнику обзвонить «випов» (кандидаты-мажоритарщики Партии регионов), уведомив о том, что они должны скинуться на фотосессию для наружки (плакаты и билборды «крымской десятки»). Каждый кандидат должен был заплатить по 2000 у.е. за услуги столичного фотографа. Поскольку я сам увлекаюсь фотографией, и знаком с этим рынком, могу сказать, что даже в период избирательной кампании у самых дорогих киевских фотографов эта услуга не стоила дороже 500 у.е. Ну а качество вы могли оценить сами.

Еще одним характерным ляпом можно считать съезд партии в Крыму, который также не обошелся без скандала. После официальной части участники и гости поднялись и стали уходить, не зная, что впереди их ждет культурно-развлекательная часть – не было ни анонса, ни программы мероприятия для гостей. Хотя организацией съезда, по словам Шпилея, занимался «специально приглашенный крутой киевский режиссер».

«НР»: Неужели руководитель штаба Павел Бурлаков закрывал на все это глаза? Или он просто находился в неведении?

П.З.: Вот тут я откровенно затрудняюсь ответить, поскольку не был лично с ним знаком. Однако за время кампании, успел-таки составить для себя примерный психологический портрет.

Причина, видимо, в том, что человек, который раньше всегда был на вторых ролях, постоянно находясь в тени более сильного и волевого Джарты, вдруг стал первым. Роль изменилась, а комплексы и постоянный прессинг негласного сравнения с покойным остались. Я прекрасно знаю о том, что каждое его действие в кулуарах штаба и Совмина так или иначе обсуждалось с позиции «а вот был бы жив сейчас Джарты…» Поэтому, возможно, Бурлаков счел нужным держать возле себя не специалиста, способного аргументировано поспорить с ошибочным решением шефа, а восхваляющего любое его решение лакея. Каждый ведь должен заниматься своим делом, не так ли? Когда у вас болит зуб, вы ведь его не рвете себе сами, а идете к дантисту.

«НР»: Так какова же все-таки была роль Шпилея в работе «черного» штаба партии?

П.З.: Я бы назвал это ролью ключевого диверсанта, подрывающего работу изнутри. А причина до противного банальна – желание усидеть одной задницей на двух стульях. Я имею в виду его желание освоить и бюджет избирательной кампании партии, и бюджет минус-проектов по оппонентам. Я с таким столкнулся впервые.

Причем, если сначала Игорь постоянно требовал от меня креативных решений, то впоследствии ни один проект, к финансам которого он не мог дотянуться, так и не был реализован. Это касается и тех наработок по использованию админресурса, которые я предложил в качестве противодействия наружной агитации Миримского, и более технологически-эффективных схем.

«НР»: Вы сейчас имеете в виду выемку компромата и его использование?

П.З.: Да, и не только. Проектов было множество. Почти все они уже зарекомендовали себя в качестве наиболее эффективных решений с позиции «затраты = результат». Как позже оказалось, большая часть этих проектов даже не попала Бурлакову на стол, поскольку Игорь не видел в них своей «маржи». Зато он просто не слезал с меня по тем наработкам, которые предусматривали понятный и доступный для освоения бюджет. Например, печать и расклейка листовок.

«НР»: Давайте пока остановимся на этом. То есть, листовками «Крымских партизан» занимались вы?

П.З.: Не совсем. После того, как на меня повесили это «движение», я постарался придать ему хоть какой то божеский вид – разработал узнаваемую символику, тактический план, написал «манифест». Впоследствии же мне таки удалось избавиться от этого проекта.

«НР»: И кто им занялся после вас?

П.З.: Спустя месяц после моего приезда Шпилей пригласил для участия в кампании еще одного человека – Сергея Куценко. Очень хороший парень и опытный «полевик». Ему-то впоследствии и был передан этот идиотский проект. Кроме того, его наградили тем же статусом – кандидат в народные депутаты.

«НР»: Как мы все знаем, расклейка «чернушных» листовок «Крымских партизан» закончилась провалом, о чем сообщил в СМИ Андрей Сенченко. Что послужило причиной?

П.З.: Причиной послужило халатное отношение главного политтехнолога штаба партии к условиям конфиденциальности и безопасности. Я не раз говорил Шпилею о том, что, совмещая работу «белого» и «серого» штабов, он создает дополнительные возможности для утечки информации, но он меня не слушал. По моим сведениям, из штаба на Шполянской не текло, из него било как из фонтана. Порой в общении с журналистами крымских СМИ я узнавал такие подробности, от которых у меня округлялись глаза. Выборы – это война. А в любой войне разведданные способны переломить ситуацию на линии фронта. А социальная инженерия – это метод, который давно и успешно применяется не только во время предвыборных кампаний.

«НР»: Это касается и последующего взлома Вашего почтового ящика? Кстати, Вы публично связывали этот факт с нардепом Андреем Сенченко. По прошествии времени Вы придерживаетесь той же точки зрения?

П.З.: Да, это касается и взлома моей почты. Я неоднократно говорил Шпилею о необходимости использовать в прямой коммуникации «чистые» почтовые адреса и телефоны, но без толку. Признаюсь, часть вины в этом лежит и на мне, ведь если начальник идиот – это еще не повод самому становиться идиотом. Что до Сенченко, то Андрей Виленович, в силу ситуации, когда политические оппоненты Партии регионов объединились, выступил лишь спикером. Я очень сомневаюсь в том, что у него и его команды хватило бы возможностей и сообразительности на такой ход. Скорее уж я сделаю реверанс в сторону команды Льва Миримского. Тем более, что мне неоднократно говорили о том, что его служба безопасности одна из лучших не только в Крыму.

«НР»: В оперативном плане Вы сотрудничали с другими кандидатами, что подтверждают и опубликованные материалы. Вообще использование кандидатов в лобовую стало некой новинкой для выборов в Крыму, потому что раньше их роль сводилась к сугубо технической – наполнению избиркомов и судебным тяжбам. Насколько эффективным показал себя этот метод?

П.З.: Не стоит забывать, что мы говорим о технологическом решении крымского штаба Партии регионов. А с учетом того, как он отработал, результаты данного решения можно оценить, даже не вдаваясь в подробности. Но некую ширму я приоткрою. Вообще, статус публичного спикера стал и для меня новостью, поскольку изначально об этом не было и речи. Тем более, что подобное участие, так или иначе, предполагает подготовку. Здесь же продолжал развиваться все тот же хаос. Вечером мне мог позвонить Шпилей и сообщить о том, что завтра на телеканале у меня эфир. Причем, зачастую, он не озвучивал ни тему программы, ни гостей, ни задачи. Только «месседжи», которые я должен озвучить на камеру, и мое публичное амплуа маргинала. Порой у нас доходило до смешного. Например, после первого эфира на ГТРК «Крым» Игорь позвонил мне и срывающимся голосом сообщил о том, что «Бурлаков не доволен! Нам не нужен гламурный подонок в рубашке Harley-Davidson и джинсах! Нам нужны левые и селяне». В ответ я предложил к следующему эфиру найти мне вышиванку, соломенную шляпу, и корзину с живым гусем. На этом разговор закончился.

Вообще меня, как и Сергея Куценко – кандидата по тому же второму округу, старались бросать на любое ток-шоу с участием политических оппонентов лишь с одной целью – долбить все те же месседжи. Особенно жаль было Сергея, который, не имея опыта публичных выступлений и подготовки, после каждого своего телеэфира был вынужден выслушивать истерику Шпилея. Так что ни о каком грамотном публичном противодействии оппонентам в эфире не могло быть и речи.

«НР»: Вы баллотировались как кандидат от политической партии «Объединенные левые и селяне». Что вы можете сказать об этой партии?

П.З.: Сейчас уже ни для кого не является секретом тот факт, что наряду с техническими кандидатами есть и технические политические партии, от имени которых они выступают. После «оранжевой революции» Украина превратилась в политический супермаркет, где избирателю, вместо привычных уже политических партий, вдруг предложили уйму разных упаковок. Партия – это товар. В зависимости от комплектации, сумма его на прошедших выборах варьировалась от 100 000 у.е. Политический продукт «Объединенные левые и селяне» – это коробка, которая была использована в механике избирательного процесса в качестве технической партии. Ну а я в Крыму выступил чертиком из этой самой коробки.

«НР»: Ответ на следующий вопрос в профессиональной журналистской тусовке хорошо известен, но хотелось бы услышать от Вас: какие средства массовой информации и каким образом использовались в интересах ПР?

П.З.: Выборы – это всегда благодатная пора для заработка любых СМИ. Что касается партийного медиа-ресурса, могу лишь сказать о том, что знаю лично. Естественно, в первую очередь максимум выжимался из подконтрольной ГТРК «Крым», которая и выступила главной информационной трибуной. И как площадкой для агитации партии и кандидатов, и в качестве расстрельной стенки для ее политических оппонентов. Что касается остальных СМИ – лично мое сотрудничество с ними как кандидата в народные депутаты носило сугубо коммерческий характер. Каждое размещение оплачивалось из моего фонда. Естественно, по «предвыборным» тарифам.

От себя хочу добавить, что в процессе кампании, у меня сложились очень позитивные отношения с телеканалом ИТВ и газетой «Крымский телеграф». Одним из направлений моей работы является развитие медиа, поэтому общение с директором ИТВ Галиной Могой и ведущей ток-шоу «Народный вердикт» Марией Волконской принесло мне немало приятных минут.

«НР»: На крымских выборах сложилась забавная ситуация. С одной стороны, «регионалы» саккумулировали немалые средства, в том числе – из центрального штаба, для тотальной победы. С другой, практически на всех округах кандидаты от ПР не имели серьезных конкурентов, что позволило резко сократить расходы – до такой степени, что некоторые даже жаловались на нехватку средств на элементарные предвыборные мероприятия. Кто контролировал и распределял финансы и какие принципы при этом использовались?

П.З.: Ситуация в Крыму, наверное, мало чем отличалась от того, что происходило в других регионах. Кандидаты-мажоритарщики не имели собственных штабов. Единая стратегия, утвержденная в Киеве, предусматривала шаблонную кампанию для всех, лишь с учетом особенностей местных территориальных особенностей. Ключевая роль отводилась, разумеется, использованию административного ресурса. Что касается агитации и отдельных проектов, то оплачивать их должны были сами кандидаты. Я уже упоминал пример с фотосессией для наружной рекламы. Единственным исключением в Крыму стала Юлия Левочкина, которая шла на выборы независимо от штаба на Шполянской. Вспомним хотя бы тот факт, что она попросту не явилась на партийный съезд, где представляли «крымскую десятку», продемонстрировав тем самым собственную независимость. Кстати, Левочкина стала предметом для разговоров, и зависти штабистов, сетовавших на те копейки, которые они получали на Шполянской, и говоривших о «золотом дожде» сыпавшемся на счастливчиков, которым повезло с ней работать.

«НР»: Крымский штаб ПР возглавлял Анатолий Могилев, однако наблюдатели сходились во мнении о том, что он был фактически свадебным генералом. Как ситуация выглядела изнутри?

П.З.: Изнутри ситуация выглядела так же. Могилев не занимался предвыборной кампанией. Его неучастие в процессе впоследствии и стало причиной кулуарных слухов о скором его уходе из Крыма. Как видим, пока что необоснованных.

«НР»: Под конец кампании роль Золотарева и Куценко свелась практически к нулю. С чем это связано?

П.З.: Штаб расслабился. Данные угодливой социологии рисовали 100% победу по всем округам, поэтому торпедировать стало некого. Единственной задачей под конец избирательной кампании стало противодействие «Удару», который по партийным рейтингам дышал в спину Регионам. На это и были направлены усилия. Достаточно вспомнить участие «Объединенных левых и селян» и все тех же бабушек с мегафонами из «Крымских партизан» в попытках срыва публичных мероприятий Кличко в Крыму.

И даже когда из Киева до меня дошли слухи о том, что готовится снятие Баталина, все мои попытки уделить этому внимание были подняты на смех. Хаос приближался к финалу, и он не заставил себя долго ждать. В итоге, штаб превратил своего кандидата по второму округу в политический труп. Самостоятельно. Даже если предположить, что новость о снятии Баталина застигла Бурлакова неожиданно, можно было бы это красиво обыграть. Например, Александр Баталин во время встречи с избирателями теряет сознание, его забирает скорая, после этого следует его заявление из больничной палаты о том, что он не выдержал всей этой лжи, несправедливости и подлости оппонентов – подвело сердце. Далее акция избирателей под окнами больницы в поддержку Баталина. Все. Инфоповод готов. Подобные экстренные решения требуют минимум времени и усилий. Но в штабе бардак и хаос. Поэтому в результате имеем то, что имеем.

«НР»: Ну и в завершение, как бы Вы в двух словах охарактеризовали избирательную кампанию Партии регионов в Крыму?

П.З.: Непрофессионализм, человеческая глупость и жадность.

© 2013, «Новый Регион – Крым»

Начальник Управления морехозяйственного комплекса, транспорта и связи Александр Васильевич Илько не выполняет решение суда

Опубликовал(а): в: 14.01.2013 Нет комментариев

Управление морехозяйственного комплекса, транспорта и связи Одесской облгосадминистрации в лице его начальника Александра Васильевича Илько не подписывает договор с Центральным автовокзалом «Одесса» вопреки постановлению  Одесского окружного административного суда.

 

ПАО «Одесавтотранс» (предприятие, которое управляет центральным автовокзалом «Одесса») обратилось в Управление по вопросу заключения договора и согласования автостанционного сбора еще в декабре 2011 года.  В соответствии с законом, в течение десяти дней договор или заключается, или следует обоснованный отказ.

 

Однако, Управление ответило, что ему необходимо много времени для подготовки договора. И по этой причине договор заключен не был. Следует отметить, что для таких видов договоров существует утвержденная типовая форма.

 

ПАО «Одесавтотранс» обратилось в суд. И в сентябре 2012 года Одесский окружной административный суд своим постановлением обязал Управление заключить с центральным автовокзалом «Одесса» договор об обслуживании пассажиров и перевозчиков на внутриобластных автобусных маршрутах. Суд также обязал Управление согласовать размер автостанционного сбора.

 

20 декабря того же года Одесский апелляционный административный суд рассмотрел апелляционную жалобу Управления и оставил её без удовлетворения. Решение Одесского окружного административного суда от 05.09.2012 осталось без изменений.

 

Уже 28 декабря 2012г. ПАО «Одессавтотранс», ссылаясь на решение суда, повторно отправило обращение о заключении договора и согласовании размера автостанционного сбора.

 

Однако, до сих пор никаких ответов и решений со стороны Управления морехозяйственного комплекса, транспорта и связи Одесской облгосадминистрации не поступало, и решение суда остаётся не выполненным.

 

Элита Украины

Одеська область: податкова грубо порушує закон «Про доступ до публічної інформації»

Опубликовал(а): в: 09.01.2013 Нет комментариев

Раніше вже описувалось, як начальниця ДПІ у м. Южному Суружиу Світлана Миколаївна самовільно передала нерухоме майно, яке було побудоване ВКПФ «Вячеслава», іншій третій особі — Обслуговуючому кооперативу «Южненський міський ринок» (http://verhovenstvo.com/view/271 ).

 

Слід звернути увагу, що на цей час ВКПФ «Вячеслава» не має можливості навіть ознайомитися з документами, на підставі яких її майно було передано чиновницею третім особам.

 

29.08.2012 року ВКПФ «Вячеслава» звернулась із запитом №273 до начальниці ДПІ у м. Южному Суружиу Світлани Миколаївни про надання копії договору №1 від 10.02.2012 року, який був укладений між ДПІ у м. Южному та Обслуговуючим кооперативом «Южненський міський ринок» для зберігання майна — одноповерхової споруди 4×14 кв. м, розташованої за адресою м. Южне. вул. Хіміків, 27.

 

Однак, 04.09.2012 року начальницею ДПІ у м. Южному Суружиу Світланою Миколаївною надано відповідь на запит, згідно якої ВКПФ «Вячеслава» повідомлено про конфіденційність запитуваної інформації та відмову в наданні копії договору №1 від 10.20.2012 року, мотивуючи незадоволення запиту тим, що ВКПФ «Вячеслава» не має відношення до вищезазначеного договору.

 

Такі дії одразу були оскаржені до прокурора м. Южного – Вадима Валерійовича Балуха, який є сином голови Апеляційного господарського суду Одеської області – Валерія Балуха.

 

Однак, прокурор м. Южного Вадим Валерійович Балух проігнорував дану скаргу та дав відповідь, що за захистом своїх прав ВКПФ «Вячеслава» має звертатись до суду. Слід зазначити, що тільки прокуратура має складати протоколи та направляти їх до суду у випадку порушення чиновниками закону «Про доступ до публічної інформації». Але, чомусь, Вадим Балух вирішив не карати начальницю ДПІ м. Южного.

 

Після відмови прокуратури в захисті прав, ВКПФ «Вячеслава» звернулась до суду. І 05 листопада 2012 року суд своїм рішенням визнав дії Суружиу Світлани Миколаївни протиправними та зобов’язав надати копію договору №1 від 10.02.2012 року.

 

Однак, незважаючи на рішення суду та не погоджуючись з ним, Суружиу Світлана і сьогодні відмовляється надати копію цього злощасного договору.
Залишається тільки здогадуватись, що міститься в цьому договорі та чому начальниця ДПІ м. Южного Суружиу С.М. так вперто порушує закон.

 

Нижче наведемо текст рішення суду про визнання дій Суружиу Світлани Миколаївни протиправними.

 

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

05 Листопада 2012 року м. Одеса

Справа № 1570/5743/2012

 

Одеський окружний адміністративний суд в складі: головуючого судді Марина П.П. за участю секретаря Бордової С.І.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Виробничо-комерційної приватної фірми «В’ячеслава» до начальника Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби Суружиу С.М., Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, —

 

ВСТАНОВИВ:

 

Виробничо-комерційна приватна фірма «В’ячеслава» звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до начальника Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби Суружиу С.М., Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій начальника ДПІ в м. Южному Одеської області Державної податкової служби Суружиу С.М. щодо відмови в наданні доступу до публічної інформації та зобов’язання начальника Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби надати копію договору №1 від 10.02.2012 року, яким передана на відповідальне зберігання одноповерхова споруда (4×14) за адресою м. Южне, вул. Хіміків, 27. Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на порушення відповідачем вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», що полягає у ненаданні відповіді на інформаційний запит позивача, а саме — відмові у наданні копії договору відповідального зберігання №1 від 10.02.2012 року, укладеного між ДПІ у м. Южному Одеської області ДПС та ОК «Южненський міський ринок». Дані дії відповідача позивач вважає незаконними, а віднесення запитуваної інформації начальником Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби Суружиу С.М. до конфіденційної суперечить нормам діючого законодавства, оскільки не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно, а тому дії відповідача обмежують доступ Виробничо-комерційної приватної фірми «В’ячеслава» до публічної Інформації, чим порушують законні права та інтереси останнього.

 

Від представника позивача до канцелярії суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

 

Представник відповідачів — проти позовних вимог заперечувала у повному обсязі та просила суд відмовити в задоволенні адміністративного позову з підстав, викладених у запереченнях та письмових поясненнях (а.с.22-25, 63-64), та зазначила, що у зв’язку з тим, що Виробничо-комерційною приватною фірмою «В’ячеслава» не підтверджено право власності на одноповерхову споруду 4×14 кв. м за адресою м. Южне, вул. Хіміків, 27, відповідними правовстановлюючими документами, позивачу на запит №273 від 29.08.2012 року надано відповідь щодо конфіденційності запитуваної інформації та відмову в наданні копії запитуваного договору, оскільки, відповідно до ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», можливість поширення такої інформації без згоди осіб, що обмежили доступ, а саме без згоди Обслуговуючого кооперативу «Южненський міський ринок», у податкового органу відсутня. За таких підстав позовні вимоги ВКПФ «В’ячеслава» відповідачі вважають не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

 

Заслухавши пояснення представника відповідачів, дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

 

Відповідно до ст.ст. 1 — 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь- яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

 

Метою даного Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб’єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

 

Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов’язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

 

Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону, доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

 

Судом встановлено, що 29.08.2012 року позивач звернувся з запитом №273 до начальника ДПІ у м. Южному Суружиу С.М. про надання копії договору №1 від 10.02.2012 року, який, відповідно до листа ДПІ у м. Южному № 6183/10/19-0033 від 31.07.2012 року, був укладений між відповідачем та Обслуговуючим кооперативом «Южненський міський ринок» для зберігання майна — одноповерхової споруди 4×14 кв. м, розташованої за адресою м. Южне. вул. Хіміків, 27 .

 

04.09.2012 року начальником ДПІ у м. Южному надано відповідь на запит, згідно якої позивача повідомлено про конфіденційність запитуваної інформації та відмову в наданні копії договору №1 від 10.20.2012 року, мотивуючи незадоволення запиту тим, що ВКПФ «В’ячеслава» не має відношення до вищезазначеного договору.

 

Відповідно до ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

 

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони; здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

 

Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти 4бо майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

 

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

 

Статтею 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено поняття конфіденційної інформації — це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

 

Статтею 13 зазначеного Закону передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб’єкти владних повноважень — органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, — стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, — стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків; 4) суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями. — стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

 

До розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб’єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

 

На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

 

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

 

Як вбачається з матеріалів справи. 07.02.2007 року при здійсненні заходів з погашення податкового боргу ВКПФ «В’ячеслава», у зв’язку з ненаданням позивачем інформації щодо переліку основних засобів, за адресою м. Южне. вул. Хіміків, 27, виявлено одноповерхову споруду, розміром 4×14 кв. м, про що комісією складено акт опису та попередньої оцінки майна з ознаками безхазяйного.

 

Позивач протягом тривалого часу заявляв до ДПІ у м. Южному свої права на споруду, виявлену за місцезнаходженням ВКПФ «В’ячеслава», шляхом надіслання на адресу податкового органу листів та відповідних документів, але доказів, які б підтвердили право власності на зазначене нерухоме майно позивач до податкового органу не надав.

 

Судом встановлено, що 10.02.2012 року між ДПІ у м. Южному та Обслуговуючим кооперативом «Южненський міський ринок» укладено договір № 1 про зберігання майна, відповідно до якого одноповерхову споруду (4×14) розташовану за адресою м. Южне, вул. Хіміків. 27, передано на відповідальне зберігання Обслуговуючому кооперативу «Южненський міський ринок».

 

Суд не приймає твердження відповідачів щодо конфіденційності запитуваної інформації з огляду на наступне.

 

Адміністративним договором у розумінні пункту 14 статті З КАС є дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

 

Виходячи зі змісту частини 2 статті 4 КАС. спори, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів, мають публічно-правовий характер.

 

З огляду на вищенаведене. договір від 10 лютого 2012 року про зберігання майна, відповідно до якого одноповерхову споруду (4×14) розташовану за адресою м. Южне, вул. Хіміків. 27, передано на відповідальне зберігання Обслуговуючому кооперативу «Южненський міський ринок» є адміністративним, оскільки однією із ознак, що дозволяють відрізнити адміністративний договір від цивільно-правового, є мета його укладання. Оскільки сфера функціонування адміністративного договору — це відповідна система державного управління на будь-якому ієрархічному рівні, то метою адміністративних договорів є реалізація функцій держави, а більш конкретно — реалізація повноважень того чи іншого органу.

 

Відповідно до Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340 5) дія цього порядку поширюється, зокрема, на майно, визнане безхазяйним відповідно до законодавства. Облік, попередня оцінка, а також відповідальність за зберігання майна, зазначеного у пункті 1 цього Порядку, до передачі його для подальшого розпорядження відповідно до пункту 9 цього Порядку покладаються на органи (організації), що здійснили вилучення або зберігають його, з дотриманням таких вимог: попередня оцінка проводиться відповідно до пункту 8 цього Порядку на момент взяття на облік цього майна; аналітичний облік ведеться у спеціальних книгах за видами майна із зазначенням відмінних ознак, попередньої вартості, місця його знаходження; взяте на облік майно відображається на забалансових рахунках «Товарно-матеріальні цінності, прийняті на відповідальне зберігання в органах (організаціях), що здійснили вилучення або зберігають його.

 

Отже, оскільки відповідно до закону не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно, запитувана позивачем інформація належить до інформації щодо реалізації повноважень податкового органу та не містить ознак конфіденційної інформації.

 

Відповідно до статті 14 Закону розпорядники інформації зобов’язані: 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення: 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями,; а також надавати право запитувачам робити виписки з них. фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо: 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об’єктивність наданої інформації, зобов’язані, зокрема, оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення: надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об’єктивність наданої інформації.

 

Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати.; зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір, здійснення прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

 

Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19).

 

Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» забезпечується систематичним та оперативним оприлюдненням інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації на запити.

 

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 34 Конституції України здійснення прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення Інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

 

Таке конституційне обмеження прав особи збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з положеннями пункту 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, в яких зазначено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

 

Таким чином, Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (абзац другий статті 5 Закону України «Про інформацію»).

 

За таких обставин суд вважає, що позивач довів суду обставини на яких ґрунтуються його позовні вимоги та надав суду необхідні докази, в підтвердження своїх позовних вимог.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

 

Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Виробничо-комерційної приватної фірми «В’ячеслава» до начальника Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби Суружиу С.М., Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.

 

Керуючись ст. ст. 2,4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163. 167, 254 КАС України суд, —

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Адміністративний позов Виробничо-комерційної приватної фірми «В’ячеслава» до начальника Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби Суружиу С.М., Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії — задовольнити частково.

 

Визнати протиправними дії начальника ДПІ в м. Южному Одеської області Державної податкової служби Суружиу С.М. щодо відмови в наданні доступу до публічної інформації.

 

Зобов’язати Державну податкову інспекцію у м. Южному Одеської області Державної податкової служби надати копію договору №1 від 10.02.2012 року, яким передана на відповідальне зберігання одноповерхова споруда (4×14) за адресою М. Южне, вул. Хіміків, 27.

 

В іншій частині позовних вимог відмовити.

 

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка ЇЇ подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня ії проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

 

Повний текст постанови складено та підписано суддею 09.11.2012 року.

 

Суддя

Судья Суворовского районного суда Малиновский Александр Николаевич принял решение на основании поддельных документов

Опубликовал(а): в: 09.01.2013 Нет комментариев

Сегодня уже мало кого удивишь чудесами украинского правосудия. И одесское правосудие не исключение.
В течение всего 2012 года судьёй Суворовского суда города Одессы Малиновским Александром Николаевичем рассматривался иск Вовка Михаила Ивановича о взыскании с Семёнова В.И. суммы долга, якобы ему причитающегося.
В течение всего срока слушания дела ответчик ни разу не уведомлялся о датах слушания дела. Но самое интересное в другом. Документы, на основании которых истец требовал взыскать сумму долга, являлись поддельными. Ответчик неоднократно заявлял об этом. Но судья так и не отреагировал. Почерковедческая экспертиза предоставленных истцом документов не проводилась.
В декабре 2012 года судья Малиновский Александр Николаевич без участия ответчика вынес решение о взыскании долга, в котором вопрос о подлинности документов просто обошёл стороной. Судья не утруждал себя обоснованием своего решения. Более того, судья Малиновский А.Н. вообще не исследовал оригиналы документов, на основании которых вынес решение. Все выводы суда были сделаны по копиям документов. По правде говоря, в том, что судья вынесет подобное решение, никто сомневался. Субъективное отношение судьи к данному делу было явно заметно с самого начала судебного процесса.
Зная о заинтересованности судьи в исходе дела, ему был заявлен отвод. Однако, Малиновский А.Н. упорно продолжал слушать дело. И это неудивительно — замена судьи поломала бы истцу все планы на результативное разрешение его вопроса.
В результате упорных усилий судьи Малиновского А.Н., Вовк М.И. получил своё долгожданное решение суда. Но что оно даёт? Откуда у должника возьмутся деньги, если он ничего не получал от Вовка М.И.? Для чего судье Малиновскому А.Н., зная что документы поддельные, нужно было так грубо переступать через закон и портить свою репутацию? Хотя, это вполне риторический вопрос.
Элита Украины

Стрельба на Центральном автовокзале «Одесса»

Опубликовал(а): в: 02.01.2013 Нет комментариев

30.12.2012 г. около 17.50 администратор автовокзала «Одесса», находясь вместе со старшим контролером в здании диспетчерской, услышала хлопок, похожий на выстрел. Отодвинув штору в диспетчерской, администратор обнаружила, что наружное стекло в окне разбито. Старший контролер выбежал из здания, однако на улице уже никого не было.

 

О происшедшем незамедлительно сообщили заместителю начальника автовокзала, который вызвал милицию.

 

При внешнем осмотре повреждений стекла, учитывая характер правильного круга отверстия, пришли к выводу, что в здание диспетчерской был произведен выстрел из пневматического оружия.

 

О случившемся 30.12.2012 г. представителем ПАО «Одесавтотранс» было подано заявление в Портофранковский отдел милиции Приморского РО ОГУ ГУМВД Украины в Одесской области. В настоящее время экспертами-криминалистами Портофранковского ОМ проводится экспертиза и ведутся оперативно-розыскные действия.

 

Кто и зачем стрелял в работников центрального автовокзала следствие пока не установило.

Элита Украины